facebookvkgoogle youtubeiconkalogo

Віктор Медведчук контролює щонайменше третину ринку дизельного пального України, керуючи через підставних осіб роботою нафтопродуктопроводу "Самара-Західний напрямок" з розливною станцією в Новоград-Волинському.

Розслідування Дмитра Костюка, програма "ШУСТРОВА LIVE". 

Унікальний секретний об'єкт, збудований у середині ХХ століття, як дешевий та швидкий спосіб забезпечувати нафтопродуктами союзників СРСР по Варшавському договору у випадку можливої війни з Америкою, нафтопродуктопровід «Самара-Західний напрямок» на 780 кілометрів розтягнувся по території України.

Як стратегічний об'єкт, трубопровід перебував у всесоюзній власності. Відтак, після розпаду СРСР, трубопровідна система, яку в 1992 році оцінили в понад 8 мільйонів доларів, за правонаступництвом мала перейти до України. Але цього не відбулося. Росіяни, які на той момент експлуатували трубопровід, відмовилися його віддати добровільно.

Суди за трубу тривали з 2005 року. У 2011 році рішенням Господарського суду Рівненської області об'єкт нарешті закріпили у власності держави Україна. Законність та обґрунтованість вказаного рішення суду першої інстанції підтвердили відповідні постанови Апеляційного та Вищого господарських судів у 2014-2015 роках.

1

Та не встигла держава запустити трубопровід в роботу, як Господарський суд Рівненщини скасував своє попереднє рішення, відтак – труба переходить у власність компанії "Прикарпатзахідтранс", сліди засновників котрої ведуть до російського магістрального монополіста "Транснєфть".

На судових засіданнях у Рівному був присутній народний депутат Сергій Висоцький. Парламентар вважає, що за дивним рішенням суду стоїть політик, колишній Глава Адміністрації Кучми і кум Путіна Віктор Медведчук.

"За багато років, які кум Путіна контролював юридичну систему України, призначення суддів, ще з часів Кучми, адвокатуру, інші процеси, десь третина суддівського корпусу залишилася під його контролем", - зазначає Висоцький.

Розгляд позову і рішення на користь держави тривали в судах цілих 10 років. А от судді Господарського суду Рівненської області Ярославі Гудзенко вистачило одного засідання, 21 квітня 2015 року, щоб за "нововиявленими обставинами" фактично віддати трубу у власність компанії "Прикарпатзахідтранс".

Це відбулося всього лише через місяць після позитивного для України рішення Вищого господарського суду. Так званими "нововиявленими" обставинами, якими керувалася суддя, стали документи про консервацію іншого трубопроводу від 1995 року та лист Міністерства палива та енергетики від 1998 року. Чи можуть публічні документи двадцятирічної давнини вважатися у суді "нововиявленими", ми запитали у адвоката Віталія Каська, який у 2015 році обіймав посаду заступника Генпрокурора.

"Загальнодоступні публічні документи, які існували на час розгляд в суді першої інстанції, не можна використовувати в якості нововиявлених обставин для перегляду такого рішення. Це буде порушенням, на мою думку, принципу правової впевненості, принципу правової визначеності, які є обов'язковими елементами права на справедливий суд", - вважає юрист.

За збігом обставин, суддя Господарського суду Рівненської області вписала до своєї декларації за 2015 рік 44 тисячі доларів готівкових коштів, еквівалентні мільйону у національній валюті, при річній зарплатні у 188 тисяч гривень.

3

Після численних депутатських запитів, Національне антикорупційне бюро України відкрило кримінальне провадження та встановило, що "суддя Гудзенко умисно вчинила дії в інтересах "Прикарпатзахідтранс" з використанням наданої їй влади та службового становища".

Щоб з'ясувати мотиви прийняття судового рішення на користь країни-агресора, ми поїхали до Рівного для особистої розмови з суддею. В Господарському суді Рівненської області нам спочатку повідомили, що суддя Гудзенко присутня на робочому місці, але після 50 хвилин очікування, дзвінків до відділу кадрів та помічниці судді Гудзенко і представлення журналістами, нас запевнили, що її немає. До 8 листопада у судді - відпустка.
Так ми переконалися, що Ярослава Гудзенко досі працює в Господарському суді Рівненської області. Попри те, що її повноваження закінчилися у 2017 році. Незважаючи на відкрите проти судді провадження НАБУ, Вища рада правосуддя 10 липня 2018 року прийняла рішення внести подання про новопризначення Гудзенко суддею.

4

На той час нафтопродуктопровід "Самара-Західний напрямок" вже змінив свого власника. Одразу після виграшу справи у Рівненському суді, того ж 2015 року, російський оператор нафтопродуктів "Транснєфть" заявив про продаж своєї дочірньої компанії "ПрикарпатЗахідтранс" разом з трубопроводом швейцарській фірмі International Trading Partners AG.

5

Фахівець із державної політики у паливно-енергетичному комплексі, провідний науковий співробітник "Інституту стратегічних досліджень" Геннадій Рябцев зазначає, що швейцарська компанія – це лише прикриття реальних власників труби.

"Зазвичай офшорні компанії створюються під конкретне завдання. Практика, яка викликає дуже велику кількість запитань, оскільки в такому разі не відомо хто є кінцевим бенефіціаром", - говорить експерт.

Як ми вже з'ясували раніше, швейцарська фірма є прокладкою, а її володар німець Анатолій Шефер – лише номінальний власник компанії, який діє в інтересах Віктора Медведчука.

Між тим, нафтопродуктопровід "Самара-Західний напрямок" є важливим елементом паливної бізнес-імперії сім'ї кума Путіна, - зазначає народний депутат Ігор Луценко.

"У Медведчука є родовища в Сибіру. У Ростовській області у нього нафтопереробний завод. Відповідно, у нього є вже повний набір для вертикальної інтегрованої нафтової компанії. Це суперприбутковий бізнес", - розповідає Луценко.

Через нафтопродуктопровід "Самара-Західний напрямок" в Україну надходить близько третини загального ринку дизельного пального. У січні-липні 2018 року в Україну імпортували рекордні 1,4 млн тонн російського дизпального, що становить 40% обсягу ринку.

"Обсяги пального чи не щорічно, які траспортуються цим нафтопродуктопроводом, б'ють всі рекорди", - говорить Геннадій Рябцев.

Рік тому, група народних депутатів та активістів взялися блокувати паливний термінал в Новоград-Волинському, звідки здійснювалось відвантаження російського дизельного пального.

7

За словами блокувальників, пальне має йти через Україну транзитом до Угорщини, однак 20-30 відсотків обсягів нафтопродуктів, які прокачують через трубу, не обліковують та реалізують контрабандним шляхом на території України, без сплати податків та інших зборів до держбюджету.

"Пальне, яке за документами нібито йшло потім в Угорщину, насправді без розмитнення продавали на території України, за готівку", - розповідає один з блокувальників, народний депутат Семен Семенченко.
Щоб з'ясувати, чи триває неконтрольований продаж пального, та в якій державі насправді його виробляють, ми вирушили до Новограда-Волинського.

25 жовтня, 12:10. На узбіччі дороги, що веде до розливної станції, бачимо кілька кілометрову чергу із бензовозів. Вартові запевняють, що пальне, яке тут продають, йде з Білорусі.

6

Однак охоронець "Прикарпатзахідтрансу" на пропускному пункті до паливного терміналу зізнається, тут по бензовозам зі всієї України розливають саме російське пальне.

Масштаби і справді вражають. У черзі за пальним вишикувались бензовози з різних регіонів України та з-за кордону. З наближенням ночі черга меншою не стає. О 20:30 ми нарахували в ній більше 100 бензовозів. На ранок наступного дня їх стало лише більше.

Ще більше російського пального з розливної станції у Новоград-Волинському транспортують ешелонами з цистерн по залізниці, розташованій неподалік. На підприємстві "Прикарпатзахідтранс" декларують, що постачають пальне класу "Євро-5". Ми спробували потрапити на підприємство та перевірити, як тут ведуть облік якості пального.

"Тут ніхто ніяких коментарів вам давати не буде, тим більше на територію теж не вийти зайти, тому що у нас режимний об'єкт. Вам потрібно звертатися в наше управління в місті Рівне", - відповіли нам на одному з пропускних пунктів.

За порадою чоловіка, який представився начальником охорони "Прикарпатзахідтрансу" в Новоград-Волинському ми вирушили до центрального офісу підприємства у Рівному. Однак і тут нам не раді. В офіс компанії нас не пускають і реагують лише після третього дзвінка.

"Дивіться, керівництва немає сьогодні, воно сьогодні вже вас не прийме", - запевняє охоронець підприємства.

8

Продажі пального з нафтопродуктопроводу вже в самій Україні контролює група "Proton Energy" ізраїльського бізнесмена Ніссана Моїсєєва, який пов'язаний з Віктором Медведчуком. Його компанія ТОВ "Глуско Україна" стала одним з найбільших імпортерів скрапленого газу з Росії, а саме з заводів вже згадуваної "Роснєфті", якою керує давній друг Путіна Ігор Сєчін. На місці АЗС "ТНК" Моїсєєв розвиває власну мережу заправок під торговельною маркою "Глуско".

9

Встановивши нагляд за однією із заправок компанії "Глуско" у Києві, ми виявили, що пальне сюди завозять характерні оранжеві бензовози, схожі на бензовози компанії "ТНК", лише без її емблеми. На бензовозі ми розгледіли напис Indox. Завод Indox входить до складу іспанської компанії ROS ROCA.

10

Як бачимо, на офіційному сайті компанії, представлені фото цистерн, виготовлених саме для російської ТНК. Цистерни Іndox знаходимо серед закупівель державного нафтового гіганта Росії компанії "Роснєфть".

11

Саме "Роснєфть" у 2017 році отримала десятирічний контракт на поставку дизеля через нафтопродуктопровід "Самара-Західний напрямок" на 50 млрд. доларів.

"ТНК" і "Глуско" - це фактично одна і та ж компанія, а зміна назви стала реакцією на блокаду російських заправок в Україні після початку війни на Сході, - пояснює Геннадій Рябцев.

"Після того, як активи "ТНК-BP" в Україні були продані "Роснєфті", було зроблено те ж саме, що зробили з активами "Лукойла" в Україні. Тобто було проведено ребрендинг і мережа "ТНК-ВР" набула назви "Глуско", - розповідає Рябцев.

За словами експерта, періодичні спроби заблокувати діяльність паливного терміналу в Новоград-Волинському мають серйозні наслідки для ринку дизельного пального, адже нині Україна виробляє лише 12% цього ресурсу і тому залежна від його імпорту з Росії.

Отже, з розливної станції у Новоград-Волинському бензовозами та залізницею російське дизельне пальне транспортують до заправок по всій Україні. Про яку енергетичну незалежність від Росії ми можемо говорити? І чи має держава план на випадок, якщо окупант перекриє поставки пального?

Російське пальне не лише в бензобаках більшості громадян. У вересні 2016 року Міністерство оборони України уклало договір з "Прикарпатзахідтранс" щодо закупівлі 28,4 тисяч тонн дизельного пального. З державного бюджету на укладання угоди пішло 400 мільйонів гривень.

"Всі постачання, які здійснюються з території країни-агресора є загрозою не лише енергетичній, але й національній безпеці. Адже 80% нафтопродуктів, які ми завозимо, вироблено з російської нафти. Це означає, що в будь-який момент часу постачання дизельного пального, зокрема цим нафтопродуктопроводом, може бути для України припинене", - пояснює Геннадій Рябцев.

Гострий дифіцит дизпального спричинить значне підвищення цін на заправках, паралізує війська та роботу великих підприємств.

Між тим, поки власники нафтопродуктопроводу заробляють мільйони доларів, продаючи російське пальне на Житомирщині, єдиний в країні діючий нафтопродуктопровід уже розкрадають на Закарпатті, неподалік кордону з Угорщиною, куди пальне нібито йде транзитом.

12

Розпил унікального нафтопродуктопроводу призводить до забруднення нафтою підземних вод та річок. Однак, фірма, що контролює трубу, демонструє холодну байдужість. Схоже, що наближені до Віктора Медведчука компанії не турбують ані екологія, ані життя людей, і навіть безперебійний експорт за кордон. Головне – корумпувавши рівненських суддів, забезпечити куму Путіна достатньо грошей для повернення у велику політику.

ГСУ Випуск № 28

№ 6

№ 5

№ 4

№ 3

№ 2

№ 1