Характерна сучасному суспільно-політичному порядку, криза ліберальної та комунітарної практик викликають необхідність появи партії нового типу, яка б опиралася на громадянське суспільство.
Про це спеціально для ГСУ розповів заслужений професор приватного гуманітарного коледжу вільних мистецтв Bard College зі штату Нью-Йорк (США) Геннадій Шкляревський.
Минуло вже більше трьох років з початку Революції гідності, але ситуація в Україні продовжує залишатися вкрай нестійкою. При всіх своїх особливостях, структурний характер ситуації в Україні багато в чому нагадує структурну кризу в сучасній цивілізації в цілому. Характерними рисами цієї кризи є два моменти. По-перше, це невдоволення населення основним курсом розвитку як в окремих і навіть порівняно благополучних країнах, так і в масштабі всієї цивілізації. І по-друге, це практично повна відсутність будь-якого бачення щодо можливих альтернатив цьому курсу. Створюється таке враження, що в нашій цивілізації практично повністю виснажився запас нових ідей.
У чому причина такого становища? На мій погляд, головною причиною є те, що парадигма Просвітництва, яка слугувала та продовжує слугувати основою нашої суспільно-політичної практики, виснажила свої можливості. Парадигма Просвітництва дала нашій цивілізації дві форми такої практики: ліберальну та комунітарну. Наріжним каменем ліберальної практики є визнання першорядної важливості індивідуума. Комунітарний підхід ставить акцент на першочерговість суспільства та його інтересів.
Падіння комунізму в кінці 90-х років минулого століття серйозно підірвало привабливість комунітаризму. Лібералізм у своїй оновленій іпостасі неолібералізму переживає в даний час найгострішу кризу, з якої він мабуть вже не вийде.
Триваючий колапс парадигми Просвітництва ставить на порядок денний питання про нову парадигму, яка могла б послужити основою нової суспільно-політичної практики. І ось тут ми стикаємося з проблемою: відсутність альтернатив як результат тривалого панування парадигми Просвітництва. Безперечно, паростки нового з'являлися, але вони виникали всупереч існуючій практиці, яка всіляко намагалася їх глушити, а не завдяки їй.
Яка ж нова суспільно-політична практика може стати альтернативою парадигмі Просвітництва? Що може стати центральним фокусом в організації цієї нової практики?
Основною рисою суспільно-політичної практики в нашій цивілізації є панування ієрархічних взаємодій та ієрархій. Причому потрібно відзначити, що таке панування характерне не тільки для ліберальної, а й для комунітарної практики. Я не буду вдаватися в докладний розгляд причин такого становища. Це окреме питання. Зазначу лише, що домінування ієрархій веде до застою, що було характерно як для останніх стадій існування комунізму, так і для сучасного стану ліберальної практики.
Для того, щоб уникати застою, потрібен постійний приплив нових ідей, що може бути досягнуто лише шляхом створення умов, що сприяють участі широких верств населення в творчому процесі. Такі умови забезпечуються неієрархічними взаємодіями між рівними. Поєднуючи в загальних рамках свої відмінності, учасники неієрархічної взаємодії створюють нові та потужніші рівні організації нашого розуму, що є саме тим ґрунтом, на якому з'являються нові ідеї.
Звичайно, такий акцент на творчій ролі неієрархічних взаємодій абсолютно не означає, що ми повинні відмовитися від ієрархій. Ієрархії грають важливу роль в цьому процесі і допомагають зберігати та оптимізувати те, що створюється в мережах. Однак потрібно сказати, що в умовах панування ієрархій, починає переважати їхній основний спосіб взаємодії зверху вниз, що ніяк не сприяє творчій інновації. Тому ставити питання потрібно не про усунення ієрархій, а про досягнення балансу між ієрархічними та неієрархічними взаємодіями.
Як же можна досягти такого балансу в новій суспільно-політичній практиці? Я не буду вдаватися в теоретичне обґрунтування цієї практики, а лише наведу опис її функціонування. На відміну від існуючої практики, в новому підході особливу роль відіграє громадянське суспільство. Саме в громадянській сфері, серед рівних громадян, повинне відбуватися вироблення думок і політичної волі. Політична партія нового типу повинна сформулювати ці думки та волю в політичну програму і приводити цю програму в дію в існуючих законодавчих і виконавчих органах на всіх рівнях.
Такий підхід передбачає нові відносини між партією та суспільством. Новий тип партії в набагато більшому ступені, ніж існуючі партії, повинен спиратися на громадянську сферу, яка, в свою чергу, надає підтримку партії. Саме такий підхід може забезпечити участь постійно зростаючого числа громадян в управлінні суспільством і найповніше використання їхнього творчого потенціалу. Саме такий підхід може істотно обмежити та навіть повністю усунути руйнівний вплив грошей в нашій суспільно-політичній практиці.
