Фінська війна – одна з тих подій, що породжують протилежні думки в рядах істориків і публіцистів.

Це свого роду «лінія фронту» між людьми з різними політичними поглядами. У радянській історіографії війна отримала репутацію «незнаменитої». Про неї мало згадували, беручи до уваги її невдалі результати та практикуючи своєрідну «політкоректність». За останнє двадцятиліття ситуація кардинально змінилася. Одна за одною виходять книги, присвячені війні, статті в різноманітних журналах та збірниках.

Фінська війна була спровокована Радянським союзом. Майнільський інцидент, що став приводом для війни - акція, спланована керівництвом СРСР. Увечері, 26 листопада 1939 р. Молотов заявив, що о 15.45 радянські війська були обстріляні артилерійським вогнем з фінського боку. Вбито троє рядових і один молодший командир, поранено 7 рядових і двоє з командного складу.

Молотов пропонував фінам відвести свої війська від Ленінграду. 27 листопада була отримана відповідь фінської сторони: «ймовірніше за все, мова йде про учбові вправи на російській стороні». Фіни відмовились відводити війська. 28 листопада в Радянському союзі заявили, що фіни порушили умови пакту про ненапад. 30 листопада  СРСР нападає на Фінляндію.

14 грудня 1939 р., в зв'язку з нападом на Фінляндію, СРСР виключено з Ліги націй. 105 днів тривала війна. 12 березня 1940 р. було підписано мирний договір. СРСР задовольнив усі свої вимоги (хіба що, за виключенням встановлення у Фінляндії прорадянського правління. Але перемога була пірровою. СРСР втратив 222 912 червоноармійців. Співвідношення радянських і фінський втрат наступне: 5,3:1 (у грудні), 4,1:1 (січень), 3,9:1 (лютий-березень). 

Співвідношення безповоротних втрат, очевидно, було близьким до 7,5:1, тобто було приблизно таким же, як співвідношення радянських і німецьких втрат у німецько-радянській війні. Автобронетанкові війська Червоної Армії безповоротно втратили в боях з противником 650 танків, близько 1800 було підбито, а більше 1500 вийшли з ладу по технічним причинам. В якості трофеїв фіни захопили 131 танк. Безповоротні втрати радянської авіації склали не менше 522 машин (з яких 182 розбились в аваріях). Фіни безповоротно втратили 67 літаків і 27 танків.

І це при тому, що радянські війська мали значну перевагу у солдатах, танках, артилерії та літаках. Радянсько-фінська війна обернулася катастрофою для Червоної Армії. Але не все так однозначно...

Наслідком війни стала недооцінка урядами держав Заходу радянських військ як серйозної військової сили. Так, Черчіль по радіо 20 січня 1940 р. говорив, що Фінська війна відкрила всьому світові слабкість Червоної Армії. Цієї думки притримувався і Гітлер. Зимова війна показала йому вади радянської воєнної тактики, невміння вірно використати перевагу в техніці, недосвідченість радянського військового керівництва, недоукомплектованість армії і ставлення до своїх же бійців, як до «гарматного м'яса». Все це підштовхувало Гітлера до думки, що Радянський Союз не зможе воювати у війні проти сильного суперника. Цілком можливо, що радянсько-фінська війна була одним із факторів, що навів Гітлера на думку, що він зможе розбити СРСР лише за три місяці. Ця ідея знайшла своє втілення в «плані Барбаросса», підписаному 18 грудня 1940-го року.

Однак серед причин невдалих дій Червоної Армії головними були об'єктивні фактори. По-перше, це складна місцевість, на якій велися основні бойові дії. Між Ладогою і Північним Льодовитим океаном відрізок на карті широкий, але він характеризується наявністю густої мережі лісів і озер. По-друге, до кордону вела лише одна залізнична лінія (Ленінград-Мурманськ). Тому на найвужчих ділянках фронту могло знаходитися лише по три дивізії. Карельський перешийок мав вигідніше розташування, але тут знаходилася добре укріплена лінія Маннергейма. Перешийок шириною 110 км, але в стратегічному відношенні вужче (половину території займає річка Вуокса, ліси й озера).

По-третє, зіграв фактор особистості. Фінськими військами керував Карл-Густав Манергейм – колишній офіцер Миколи ІІ, шведський дворянин, дипломат, шпигун, державний діяч, який вважав своєю батьківщиною Фінляндію. Його однаково поважали і Черчіль, і Сталін, і Гітлер, який свого часу особисто вітав Манергейма з 75-річчям. Якби не він, безумовно, війна для фінів закінчилась би з більшими втратами. Звісно, можна говорити про слабкість радянських військ, але не слід її недооцінювати.

Можна припустити, що саме через недооцінку Червоної Армії після Зимової війни, німці не забезпечили свої війська зимовим одягом, не встигли налагодити досконале постачання військ провізією й інше. Маннергейм писав, що російський піхотинець хоробрий, впертий і задовольняється малим, але безініціативний; росіяни будували своє військове мистецтво на використанні техніки, а управління військами було негнучким і безцеремонним.

Недооцінка противника стала однією з важливих причин поразки Вермахту у війні. У літні й весняні кампанії німецька армія була майже непереможною. Справи погіршувалися восени, в першу чергу, через погані радянські дороги, що призводило до розтягнення військ і їх простоювання. А переломні битви припали на зиму.

Саме перемоги взимку дали СРСР можливість здійснити корінний перелом у війні. Контрнаступ радянських військ під Москвою припадає на 5 грудня 1941-7 січня 1942 рр., наступ радянських військ під Сталінградом: 19 листопада 1942 - 2 лютого 1943 рр., прорив блокади Ленінграду - 18 січня 1943 р., вдала Корсунь-Шевченківська операція - 24 січня – 17 лютого 1944 р. Як ми бачимо, саме взимку відбулися одні з найуспішніших для СРСР бойові дії. Радянське командування зробило правильні висновки після війни з фінами.

Невдачі Червоної Армії на полі бою зробили нове стратегічне планування досконалішим і прискорили спроби реформувати, перебудувати і переозброїти Червону Армію до того, як вона буде змушена прийняти участь в загальноєвропейській війні. Були реорганізовані кулеметні роти в батальйонах і кулеметні взводи в ротах; створені з кращих лижників спеціальні лижні батальйони в дивізіях (бл. 70 тис. чол.). В справі екіпіровки військ було проведено ряд заходів: виготовлено значну кількість валянок, полушубків, теплих рукавиць, шапок-ушанок тощо. Забезпеченню теплим одягом військ почали надавати величезного значення.

Після закінчення Зимової війни, удосконалення військ продовжувалося. І зрештою, все це знайшло своє відображення у зимових кампаніях під час німецько-радянської війни. Війська Вермахту практично опинилися в тій же ситуації, що й радянські війська у Фінляндії. Обморожені, без достатнього постачання провізією, їм тяжко було воювати. Відомі випадки, коли німці, перебуваючи у котлі під Сталінградом боролися маючи лише два необморожених пальці на руках. Багато хто просто помирав від холоду і голоду.

Отже, радянсько-фінська війна відкрила очі військовому командуванню Червоної Армії на недосконалість військової підготовки і тактики бойових дій. Водночас, вона сприяла невірній оцінці сили радянських військ на Заході. Правильно зроблені висновки з війни проти фінів стали одним із факторів, що врятували Червону Армію від загибелі і сприяли перемозі СРСР у німецько-радянській війні.