facebookvkgoogle youtubeiconkalogo

Нещодавно Малий театр змінив своє місцерозташування. І наприкінці жовтня відбулася одна із перших премʼєр театру на Олеся Гончара.

Режисерка «Холодної мʼяти» Анна Огій жанр вистави окреслює як «чуттєві оповідання». Для роботи над спектаклем Анна разом із командою театру влаштувала експедицію на Батьківщину Тютюнника – в село Шилівка. Там вони відвідали музей письменника та познайомилися з людьми, які свого часу стали прототипами героїв оповідань. До вистави ввійшла низка творів Тютюнника: «Додому, додому», «Холодна мʼята», «Завʼязь», «Нюра», «Оддавали Катрю», «Кізонька», «Дикий», «Сміхота» тощо.

Особливість двогодинного спектаклю полягає в тім, що діють у ньому 25 персонажів, яких втілюють всього вісім акторів. Також перед митцями постала проблема пошуку форми, адже театр має стверджувати себе у теперішньму. І, відповідно, питання: яким чином твори класика, які не так часто згадуються поза шкільною програмою, подати як такі, що є близькими сучасному глядачеві. А втім, глядач, ознайомлений із творчістю Григора Тютюнника, має власний горизонт очікувань щодо спектаклю. Так, виникають елементи експерементального театру та перформансу. Зокрема, цікавими є образи героїв, які зʼявляються періодично, ніби відсторенено надають коментарі та оцінку ситуацій. Наприклад, коли йдеться про оповідання «Кізонька», фігурують образи голови сільської ради та його помічниці, які не лише допомагають у розподілі майна між Даркою та Степаном (за текстом Тютюнника), а й коментують усі ситуації, в які потрапляють головні герої, з власним гумором та іронією. Більше того, під час вистави зі сцени подекуди звучать звертання до глядачів, також актори промовляють із глядацької зали (перформативні елементи). Завдяки створенню єдиного простору виконавцями та чуттєвості, глибокому психологізму творів Тютюнника, поступово зникає межа між сценою та глядацькою залою, уявним та реальним.

Своєрідним провідником від оповідання до оповідання, що постають у спектаклі стає тринадцятирічний хлопчик, який і Ванько із «Кізоньки», і друге «Я» Андрія із «Холодної мʼяти» та Санька із «Дикого». Останнє глядачеві слугує ніби нагадуванням про те, що у середині кожного із нас живе дитина.

Безсумнівно, тонкий психологізм та життєвість ситуацій, описаних у Тютюнникових оповіданнях є актуальними й сьогодні. Але під час отілення на сцені ще більшої актуальності вони набувають завдяки хореографії Алевтини Чернової. Тут постають елементи contemporary dance.

Подивував також музичний супровід. По-перше, гармонійно із текстом функціонували пісні відомого українського гурту «Один в Каное», по-друге, оригінальним рішенням став бітбоксинг.

Настрієво «Холодна мʼята» - неймовірно зворушлива вистава, де сміх та сльози поєдналися зі спробами порозумітися з людьми та з самим собою, кохати відчайдушно, вміти пробачати, втрачати та знаходити і, нарешті, вірити. Тут дуже символічною є драбина, що протягом усієї вистави фігурує в центрі сцени. Вона постійно обігрується, і перед глядачем не лише настрієво, але й символічно постає бінарна опозиція «верх-низ»: високі почуття як втілення небесного та гріхи людські як втілення земного. І, зрештою, драбина як шлях. Куди? Кожен може знайти відповідь самостійно під час вистави, в якій тісно переплелися життя та смерть. Так, не випадково заключними стають слова хлопчика, коли мова йде про похованих батьків Санька із оповідання «Дикий». Адже за смертю завжди стоїть і життя. Мова про такий хрест, як сонце, який шкода ставити над однією людиною: «То я й поставив його над усіма. Отакий хрест... Над памʼяттю». Саме хрест на рівні символів вважається в народній культурі архетипом сонця, прототипом кола. І у виставі, як у коловороті своєрідному постає смуток та радість. Але замикає коло, у будь-якому разі, життя та надія на зразок квітів-півників із «Дикого» як втілення віри. І, безсумнівно, на рівні символів у виставі глибоко відтворено центральний – холодна мʼята, який постає як запах, що викликає безліч асоціацій: від дитячих спогадів до вічності та миті. Так відтворюється підтекстова складність почуттів героїв. А у кожного глядача згадка про насичений холодний запах м'яти породжує власні роздуми.

Так, спекталю вдалося найголовніше – вкотре нагадати Тютюнникові слова: «Мало – бачити. Мало – розуміти. Треба любить».