facebookvkgoogle youtubeiconkalogo

Голод 1932-1933 років — одна з найбільш трагічніших сторінок українського народу, яка не може залишати осторонь всіх свідомих українців.

Всім нам слід пам'ятати, що Голодомор 1932-1933 рр. був не випадковим явищем природного чи соціального походження, а наслідком цілеспрямовано застосованого тоталітарною владою терору голодом, тобто геноцидом. Масове фізичне винищення українських хліборобів штучним голодом було свідомим терористичним актом сталінської політичної системи проти мирних людей, проти українців як нації і, зокрема, проти селян як класу. Внаслідок чого зник не тільки численний прошарок заможних і незалежних від держави селян-підприємців, але й цілі покоління землеробського населення. Було підірвано соціальні основи нації, її традиції, духовну культуру та самобутність. Головною метою організації штучного голоду був підрив соціальної бази опору українців проти комуністичної влади та забезпечення тотального контролю з боку держави за всіма верствами населення.

Голод 1932-1933 років охопив значну частину України: Запорізьку, Донецьку, Катеринославську, Миколаївську, Одеську губернії. Найбільш постраждали від голоду колишні Харківська і Київська області (теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська). На них припадає 52,8% загиблих. Смертність населення тут перевищувала середній рівень у 8-9 і більше разів.

У Вінницькій, Одеській, Дніпропетровській рівень смертності був вищій у 5-6 разів. У Донбасі - у 3-4 рази. Фактично, голод охопив весь Центр, Південь, Північ та Схід сучасної України. В таких же масштабах голод спостерігався у тих районах Кубані, Північного Кавказу та Поволжя, де жили українці.

Близько 81% загиблих від голоду в Україні були українцями, 4,5% - росіянами, 1,4% - євреями та 1,1% - поляками. Серед жертв було також багато білорусів, болгар та угорців.

Коли дослідники говорять про Голодомор 1932-33 рр., мається на увазі період з квітня 1932 по листопад 1933 рр. Саме за ці 17 місяців, тобто, приблизно за 500 днів, в Україні загинули мільйони людей. Пік голодомору прийшовся на весну 1933 року. В Україні тоді від голоду вмирало 17 людей щохвилини, 1000 - щогодини, майже 25 тисяч - щодня. Більшість фахівців нині сходяться на думці, що від голоду 1932-1933 років в Україні, померло, за уточненими даними, від 3 до 3,5 мільйона людей. Кількість жертв у Радянському Союзі оцінюють до семи мільйонів. Однак, варто зазначити, що кількість жертв Голодомору — це камінь спотикання через брак достовірних демографічних даних, тому серед дослідників немає єдиної думки щодо загальної кількості смертей від голоду в СРСР у 1932-33 рр.

Понад 20 країн визнали голод в Україні 1932-33 рр. геноцидом української нації. Однак це питання досі викликає запеклі дискусії серед істориків та політиків.

Першим про голод в СРСР повідомив англійський журналіст Малкольм Маґерідж у грудні 1933 року. У трьох статтях в газеті Manchester Guardian журналіст описав свої гнітючі враження від поїздок Україною та Кубанню, розповівши про голод серед селян. Маґерідж засвідчив масову загибель селян, однак не назвав конкретних цифр. Після першої ж його статті радянська влада заборонила іноземним журналістам їздити по вражених голодом територіях країни. У березні сенсаційні відкриття Маґеріджа спробував заперечити кореспондент "Нью-Йорк Таймс" у Москві Волтер Дюранті. Його замітка називалася: "Росіяни голодують, але не вмирають від голоду". Коли про проблему почали писати інші американські газети, Дюранті підтвердив факт масових смертей від голоду.

Саме слово "Голодомор" вперше з'явилося в друкованих працях українських емігрантів у Канаді та США в 1978 році. У СРСР на той час історикам дозволяли лише говорити про "труднощі з продовольством", але не про голод. Світова громадськість і лідери великих держав не вжили достатніх заходів для порятунку населення України. Діяльність окремих діячів щодо донесення правди про Голодомор сприяла поширенню інформації про трагедію, але не змінила кардинально ситуації.

Відомості про Голодомор потрапляли на Захід від журналістів, інженерів, які працювали на будовах першої п'ятирічки, та працівників дипломатичних установ. Вони повідомляли про наявність продовольчих проблем серед підрадянських українців з початком колективізації. Взимку 1931–1932 років через проведення хлібозаготівельної кампанії поширився голод, одним із наслідків якого були масові втечі постраждалих за межі СРСР. Потерпілі на початку 1932 р. здебільшого намагалися подолати кордон через Дністер і потрапити до Румунії.

Ставлення до голодомору Заходу:

Великобританія

Місцева преса чимало писала про вбивства втікачів, а також про ситуацію, що змушувала людей переходити до Румунії.

➢ Парламент Великобританії у квітні розглянув становище біженців.

➢ Помітне враження на широкі кола європейської громадськості справили публікації Гарета Джонса, який був помічником прем'єр-міністра Великої Британії Ллойд- Джорджа. Цей відважний репортер без дозволу офіційних органів відвідав на початку 1933 р. Україну й у березні подав про це матеріал до західної преси. Джонс розповів правду про трагедію і йогочесні повідомлення про бідування населення, яке просило їжі для порятунку (окремі статті виходили під заголовком «Хліба!») мали помітний вплив на багатьох.

➢ Англійський драматург Бернард Шоу, французький письменник Ромен Роллан і багато інших не надавали значення інформації про голод і позитивно оцінювали комунізм, оскільки вважали головним ворогом нацизм.

Франція

➢ серпень-вересень 1933 р. подорож до СРСР екс-прем'єра Франції Едуарда Ерріо після завершення якої знаний французький політик заперечив існування голоду.

Німеччина

➢ Мешканці Німеччини активно відгукнулися на поширення смертності від голоду в СРСР, що було закономірним, адже на території радянської імперії проживало багато їхніх земляків. Часто вони дотримувалися однакових релігійних поглядів, що посилювало прагнення порятувати вимучених віднедоїдання людей. Скажімо, німецькі протестанти намагалися посприяти одновірцям у комуністичній державі, пересилаючи їм продукти.

➢ Серед громадських діячів одним із перших відреагував німецький журналіст з Естонії Евальд Амменде, який у міжвоєнний час був помітною постаттю у суспільному житті Європи. Саме завдяки його цілеспрямованості й авторитету постав Конгрес національних меншин, що займався захистом прав національних груп, які проживали за межами батьківщини на території інших держав. Амменде, сприяв поширенню інформації про голод у пресі. У липні 1933 р. Він спеціально для західноукраїнської газети «Діло» підготував велику статтю «Голод на Україні». Евальд Амменде точно описав причини, хід та наслідки катастрофи в Україні, закликавши Захід вжити негайних дій для порятунку голодних. Амменде сприяв винесенню питання Голодомору на порядок денний Конгресу національних меншин, який ухвалив резолюцію із закликом підтримати постраждалих.

Австрія

➢ Віденський кардинал Теодор Інніцер у серпні 1933 року звернувся через місцеву пресу із закликом допомогти потерпілим з України. У жовтні за ініціативою кардинала у Відні було утворено спеціальний комітет для надання допомоги постраждалим. Ця установа організувала міжнародну конференцію, присвячену розгляду питанням про голод.

Чехословаччина

➢ Ольгерд Бочковський (керівник української рятункової організації) написав відкритий лист до Ерріо, де зазначив: «хвалити й захоплюватисясеред таких обставин режимом кривавої диктатури Сталіна на Україні – це щось неймовірно жахливе, для чого немає назви й чого нічим не можна виправдати!».

Румунія

➢В березні 1932 р. у Румунії відбулася масова демонстрація протидій радянських прикордонників, котрі розстрілю валивтікачів. Влада країни зайняла активнупозицію у цій справі, намагаючись винести питання про їхню долю на міжнародну арену.

➢Румунія зверталася до різних організацій, що могли надати допомогу. Бухарест насамперед домагався внесення питання про події на радянсько-румунському кордоні на розгляд найвпливовішої світової установи міжвоєнного періоду — Ліги Націй.

США

➢ Американський журналіст Дональд Дей в статті для газети «Дейлі Ньюз» узагальнив інформацію від офіційних урядових чинників, подорожніх з України, приватних листів і прийшов до невтішного висновку про наявність страхітливої ситуації на території Наддніпрянщини. Він описав випадок, передрукований у львівській пресі, що свідчив про катастрофічну ситуацію із забезпеченням продуктами: «Кухар одного чужоземного консуляту в Харкові пише, що він покидає роботу, бо продавав лупини з бараболь нуждарям, які щоденно приходять до нього задніми дверима».

➢Американський професор Річард Селлет заявив про смерть від голоду 10 млн радянських громадян. Таким чином, на Заході лише на основі повідомлень преси мали достатньо інформації про трагедію.

Ліга Націй

➢ Представники великих держав не бажали розглядати питання Голодомору, щоб не погіршувати стосунки з Москвою. Однак Йоган Людвіг Мовінкель домігся розгляду справи Голодомору перед Радою Ліги Націй. На закритому засіданні цього органу 29 вересня 1933 р. було обговорено становище, яке склалося на територіях, охоплених голодом. Мовінкель, використовуючи посаду, чотири рази виголосив промови із закликом зробити все можливе для потерпілих. Проте більшість присутніх не ухвалили принципового рішення, хоч і не заперечували існування страшного голоду. Вони передали питання про порятунокпостраждалих до Міжнародного товариства Червоного Хреста попри те, що розуміли: ця гуманітарна установа не зможе надати реальної допомоги через позицію радянського керівництва, яке заперечувало наявність продовольчої катастрофи.

«Коли Україна за право життя
З катами боролась, жила
і вмирала,
І ждала, хотіла лише
співчуття,
Європа мовчала»

Ці слова Олександра Олеся чудово характеризують діяльність Заходу по відношенню до трагічних подій 1932-1933 років. Діяльність, спрямована на порятунок потерпілих, не набрала масового характеру на Заході. Міжнародна ситуація того періоду була сприятливою для Москви. У 1933 році до влади в Німеччині прийшов Гітлер і країни Заходу, негативно ставлячись до нацизму, пішли на зближення з СРСР. Лідери демократичних держав закривали очі на злочини комуністичного режиму. Саме того року, коли мільйони українських селян вмирали голодною смертю, уряд США налагодив дипломатичні стосунки з СРСР.

Наступного 1934 р. Радянський Союз булоприйнято до Ліги Націй. Загалом світова громадськість і лідери великих держав не вжили достатніх заходів для порятунку населення України. Діяльність окремих діячів щодо донесення правди про Голодомор сприяла поширенню інформації про трагедію, але не змінила кардинально ситуації. Донині на Заході цією проблемою цікавиться порівняно небагато людей.