facebookvkgoogle youtubeiconkalogo

Коли в Україні з'являться справді незалежні ЗМІ? Дати прогноз ГСУ не береться. Одначе ми знаємо, «хто за ким стоїть» і чому свобода преси в Україні залишається лише на папері і у стрічці новин ангажованих телеканалів.

Газета «Громадянське суспільство в Україні» розпочинає цикл публікацій про історію, теорію і реалії існування ЗМІ в Україні.

Отже, історія... Загально відома істина: засоби масової інформації відіграють суттєву роль у формуванні світоглядної бази суспільства. В сучасних реаліях їхнє значення ще більше зростає.

В теорії важливим напрямком становлення громадянського суспільства в Україні є виникнення численних недержавних засобів масової інформації — періодичних друкованих видань, радіо - , теле -, відеопрограм та інших форм поширення масової інформації. Однак ситуація з недержавними засобами масової інформації склалася так само, як і з політичними партіями — вони стали обслуговувати вузько - групові і навіть персональні інтереси, орієнтуватися на підтримку окремих політиків, замість того щоб бути «четвертою владою», виражати інтереси громадянського суспільства у його взаємодії з державою.

Під час серпневого путчу 1991 року, в переддень проголошення незалежності України наші ЗМІ пропагували зовсім не ті ідеї, що могли б патріотично налаштовувати людей. Засоби масової інформації республіки повністю служили переворотy.

Після путчу й проголошення незалежності України Верховна Рада прийняла Постанову, в якій доручала Кабінету міністрів:

– створити рівні можливості по використанню державної поліграфічної бази для видань політичних партій, громадських об'єднань, а також видань, засновниками яких є трудові колективи редакцій;
– до 1 січня 1992 року вирішити питання про демонополізацію та реорганізацію системи телебачення і радіомовлення республіки, забезпечити умови для творчої незалежності та економічної самостійності колективів телевізійних і радіомовних редакцій, студій та обласних комітетів;
– розглянути питання про створення у структурі Уряду республіки міністерства інформації України.

Зрештою, статус ЗМІ було закріплено в Конституції України. В статті 34 «основного закону» говориться: «Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір». Законодавча база України з інформаційної політики нараховує більше 30-ти прямих законодавчих і більше 100 інших нормативних актів.

Проблемою розвитку інформаційних інститутів громадянського суспільства в Україні у 1989-2013 рр. залишалася радянська практика втручання органів державної влади в інформаційну діяльність ЗМІ та тиску на них, використання адміністративних, податкових та фінансово-економічних важелів щодо засобів масової інформації.

censored-590x303-560x287

Яскравого прояву ця проблема набула під час розгортання політичної кризи 2000-2001 рр., викликаної «касетним скандалом». Тоді багато ЗМІ заявили про тиск на них при висвітленні загибелі Гонгадзе. Після виходу київської газети «Грані» за 26 листопада 2000 р., де першу шпальту присвячено скандалу, видавництво при міністерстві науки і освіти розірвало з редакцією контракт. 27 листопада співробітники СБУ в Чернігові спробували запобігти друку тижневика «Рубіж» із матеріалом про Гонгадзе. Наступного дня троє міліціонерів конфіскували частину тиражу. 29 листопада надійшов сигнал, ніби приміщення, де знаходиться редакція газети Соціалістичної партії «Трудова Полтавщина», заміноване. Тижневик мав публікувати заяву О. Мороза. Того ж дня видавництво «Преса України» відмовилося друкувати центральну газету Соцпартії «Товариш», де йшлося про можливу причетність влади до зникнення Гонгадзе.

«Книжная типография» в Дніпропетровську після втручання управління СБУ бойкотувала друк газети «Лица» за 6 грудня, де були розшифровки розмов. Її надрукували в іншій області. Зазнала цензури і павлоградська газета «Слово ветерана» за 7 грудня 2000 р. На українських виданнях російських газет «Известия» і «Коммерсант» теж наклали табу внаслідок публікацій про заворушення. Контрольовані державою видавництва відмовилися 7 лютого 2001 р. друкувати «Коммерсант-Украина» через те, що на першій сторінці було розміщене саркастичне зображення Кучми з опозиційного транспаранту. Телевізійний канал «1+1» подав у лютому 2001 р. заяву про те, що соратники Кучми «регулярно втручались у висвітлення політичних подій» та загрожували свободі слова.

В українських ЗМІ ще є чимало інших проблем, починаючи від підкупу журналістів, які через фінансову кризу змушені йти на компроміс із сумлінням. Нерідко в редакціях деяких відомих і престижних видань вилучають цілі абзаци з тексту та замінюють їх іншими без узгоджень з автором. Усе це, звісно, нові форми цензури.

Не випадково 2 вересня 2012 р. Рада Всесвітньої асоціації видавців газет і новин (WAN-IFRA) звернулася до тодішнього Президента України В. Януковича із закликом негайно вжити рішучих заходів для забезпечення свободи слова в Україні. Текст повідомлення надрукований на офіційному сайті WAN-IFRA.

Так чи інакше, засоби масової інформації перетворилися на могутній соціальний інститут, що виховує соціально-громадянські, національно-духовні почуття, звички, спонуки, наміри, тощо. Вони беруть активну участь у формуванні та розвитку особистості, мають величезний вплив на духовне вдосконалення аудиторії, виховання високих моральних якостей та духовних принципів.

ГСУ вважає, що ЗМІ можуть і мають виступати миротворцями під час конфліктних ситуацій, одначе, досвід воєнного конфлікту на Сході України показує й іншу сторону медалі - часто вони виступають в ролі розпалювача ворожнечі. Саме це проблемне коло питань вимагає подальших розвідок з метою встановлення тієї ролі, яку можуть відіграти ЗМІ в забезпеченні збереження соборності українських земель.