Восени 2017 року харківський експериментальний театр «Мізантроп» уже вдруге здійснив тур Україною зі своїми виставами.
І в грудні кияни мали можливість побачити танцдраму «Три сестри» за однойменним твором Антона Чехова. Цьогоріч зробити це можна буде найближчим часом 20 лютого у театрі російської драми ім. Лесі Українки.
Одна із найвідоміших п'єс Антона Чехова надихнула режисера Ілью Мощицького, хореографа Миколу Бойченка та композитора Дмитра Саратського на створення власної версії цього твору. Завдяки митцям п'єса набуває актуальності своїм семантичним навантаженням та виносить на перший план чуттєво-емоційне сприйняття світу. За формою «Три сестри» – синтез різних видів мистецтв: словесного, музичного і пластичного.
Сам режисер Ілья Мощицький коментує: «Три сестри» – п'єса, головними дійовими особами якої є час та вічні питання щодо сенсу людського існування. На початку 20 ст. це було шоком для глядача, шоком залишається і тепер. Після більше ніж ста років п'єса стає все актуальнішою і актуальнішою. Архетипи людей, які фігурують у Чехова відображають і реалії сьогодення».
Абстрактний і асоціативний складники тут набирають обертів завдяки почуттям, що передають хореографи й актори із залученням різних видів мистецтв. Разом із драматизацією переживань героїв п'єси, сумом, відсутністю бажання що-небудь робити, а лиш очікуваннями, надіями та мріями про краще життя у Москві фігурують також фарс, іронія, сарказм. Герої п'єси у прямому й переносному сенсі «виють вовками», так хочуть до Москви. Тож для емоційного начала вистави характерною є бінарна опозиція «задоволеність/незадоволеність життям», переживання й роздуми про одвічні людські питання життя й смерті, любові та ненависті.
Пластичний складник втілений завдяки міксу класичного, народного танцю й contemporary dance. Яскравими є сольні партії Ірини, найменшої сестри, Марії, середньої сестри, та парні партії contemporary. Проте домінує синхронізація рухів героїв. Без сумніву, за відточеними синхронними рухами цікаво спостерігати з глядацької зали. Але, на разі, у танцювальному світі домінує тенденція до наявності власного «Я» виконавця та елементів імпровізації, зокрема в танцтеатрі. І в сучасному танці почасти представлена інтенція персонажа грати себе, намагаючись спростувати актора. Тому пластичний складник за формою в танцдрамі натякає на тяжіння до класичного театру, але й не без елементів експериментального. Зустрічаються й незначні відголоски перформативного мистецтва у грі світла й тіні та зверненнях до глядачів.
Звуковий складник характеризується різножанровим музичним наповненням із вражаючим фортепіанним супроводом. У центрі уваги постає як пісня, так і поезія «У Лукоморья дуб зелёный». Де дуб – омріяна столиця. А акцент – на «златую цепь» і у звуці, і в русі акторів. «У Лукоморья» звучить як своєрідний гімн чи мантра, що часто повторюється. А слова російського класика набувають новизни своєю метафоричністю, алюзійністю, які, можливо, відкривати не критикові, а кожному глядачеві самостійно. Так, «Мізантроп» перебуває у пошуках інтелектуального глядача, який спроможний не лише «дивитися», а й «бачити» з бажанням шукати себе та вмінням читати між рядків синтез мистецтв, як книгу.
Візуальне оформлення вистави насичене яскравими декораціями. Вбрання чехівських героїв 20 ст. постає досить сучасним. Увагу модниць можуть привернути мереживні сукні сестер, чокер на шиї Ірини, актуальні сьогодні розрізи на сукнях. Актори, здебільшого, босі, що загалом є
тенденцією саме для сучасного танцю.
Так, за сюжетом більшість вербальних елементів замінюються невербальними, що передаються у танцювальних рухах, пантомімі, музиці, і, навіть, елементах театру ляльок у другій частині вистави.
Завісу танцдрами «Три сестри», її сенсів, метафоризму слід привідкрити кожному зацікавленому в сучасному мистецтві глядачеві. І пам'ятати, що мистецтво будь-якого виду є поєднанням чуттєвих систем, і навіть те, що здається неосяжним на перший погляд, може зачепити найпотаємніші нотки душі.
