facebook youtube

«... По всій Україні було невдоволення радянською владою, окупацією, втратою УНР".

"А потім, коли повернулися в сорок третьому році московська окупація, то знову взяли всіх до армії і до шістнадцяти років. Спочатку трохи старших, а потім мене вкінці сорок четвертого в шістнадцять років мобілізували і загнали в армію.

Так що, якщо говорити про якусь свідомість, звідки вона бралася, то коли вже прийшла радянська влада, зробила вона окупацію, я пас корови і Михайло Коваленко, ми разом гнали худобу, він розказує, що таке село Салонівка є, це в сторону Стародуба. Туди зайшов батальйон, це вже сорок четвертий рік. З сорок третього до сорок четвертого фронт був вже в західній Україні, далеченько вже. Ось і той батальйон говорив українською мовою.

Lukjanenko2

Він прийшов до Голови сільської ради. Голова розподілив всіх чоловіків. Чоловіків то не було і жінки просили щоб вони то дрова порубали, то паркани поправили і ось ці воїни українською мовою говорили, але вони радянські воїни, і вони дуже допомагали всім, нічого не крали, тільки попросили щоб жінки випрали їм білизну. І так вони були два дні, на третій день їх скомандували щоб йшли далі. Вони вийшли, а все село, бо вони так добре ставилися до людей, не те що попередні радянські військові, які все хватали, забирали, а ці нічого не взяли, старалися помагати людям, і село все пішло їх проводити до лісу, а ліс недалеко там, кіломент чи що. І коли вони дійшли до самого лісу, командир розвертається і каже: ми не радянська армія, а ми батальйон, курінь української повстанської армії, ми тепер ідемо походом у Брянські ліси, але ви не розказуйте поки хоч пару днів. Безперечно, мабуть вони не пішли в Брянські ліси, пішли на захід, хто його знає. Але справили таке добре враження, що це батальйон української повстанської армії.

Бо ж радянська влада розказувала, що у західній Україні є бандити, бандерівці, які вбивають людей, яких німці озброїли і от вони дуже погані і їх треба ненавидіти. А бандити у народному понятті це коли три чоловіка, ну п'ять чоловік. А тут батальйон. От це нас, молодих хлопців, так вразило, що за самостійну Україну багато борються людей, цілий батальйон, а ніби й більше ще. Це така була перша новина для мене, що за самостійну Україну борються багато і вони озброєні, це організована система. А потім, коли пізніше вже був в Житомирі, то там я зустрів мобілізованих із Волині, з Галичини, то вони багато розказували як війна тоді ішла, бо це ж вже грудень сорок четвертого - початок сорок п'ятого. Це підтверджувало і заохочувало думати про боротьбу за незалежну Україну...»

Спеціально для ГО «Неподільна Україна» в рамках проекту «Історія з вуст сучасників» Герой України Левко Лук'яненко

Кореспондент Дмитро Костюк